Новое мировоззрение

Протягом останніх місяців серед кількох (три сімейні пари) моїх знайомих близьких і не дуже різної вікової категорії, які одружені більше 7-ти років і мають, як мінімум, одну дитину, виникла така от сімейна проблема: чоловік знайшов іншу, а все, що було до цього – для нього була одна суцільна мука. При цьому дані сімейні пари складаються з адекватних людей, мають освіту, роботу, комфортні умови існування, без шкідливих звичок, психічних відхилень, вік від 30 до 50, зовнішність жінок - доглянута, жінки про зраду дізналися. На додачу про подібні ситуації досить часто розповідають то тут, то там.
Один мій близький знайомий, який знаходиться в процесі зради, звернувся до мене з конкретним запитанням «Що робити дитину шкода, а без любові саме ось цієї другої жити не зможу...».В свою чергу, це змусило задуматися над наступним:
яка роль сім’ї у нашому житті?
як її зберегти і чи є в цьому сенс?
що робити з постраждалими сторонами?

Мої роздуми замкнулися в коло. В Аллатра, вопль Ангела неоднозначно зазначено, що все це не ті бажання, які відволікають від основного; далі в Аллатра коротко згадано, що любов між чоловіком і жінкою несе в собі велику силу. Більш нічого конкретного не пригадую у Сенсея. Мені здається, що в побуті почуття все одно рано чи пізно притупляються, а як же обійтися без побуту?.... елементарні потреби тіла треба задовольняти постійно, а скільки уваги потребують новонароджені….. Дрібних причин, хто кого чим дістав, можна знайти вагон, коли під одним дахом живеш…. Так що ж після цього відразу дивитися по сторонам і починати все спочатку?... Не вжилися, добре, а що робити з дітьми, особливо маленькими, віддати у притулок…, бо чоловіки чомусь у більшості випадках відразу про них забувають і треба опускатися до примусового стягнення аліментів. Чи може треба масово практикувати по кілька офіційних дружин для одного чоловіка?.... Бо саме з чоловічого боку виникає найчастіше зрада… Може просто махнути рукою, хай собі йде? Повторюся, а діти, якщо вони маленькі, і якщо немає кому допомогти з ними?... Може взагалі сімейне життя обминати? а що ж буде, коли так почнуть робити всі.....

Сама вісім років заміжня, двоє маленьких дітей, до подібної проблеми не доходило. Але чи я застрахована від того, що завтра раптом мені не заявить моя друга половинка «мені все набридло, я всі роки терпів і грав роль»?.... Звичайно, бувають, конфліктні ситуації, але більш-менш спокійно минають….


Хто що думає? Особливо цікавить думка сімейних. Ситуації, коли наявне рукоприкладство, алкоголь, наркоманія і подібні серйозні вади, опустимо, це окрема обширна тема. Ось, коли все нормально, чому ж от так? У більшості випадків сімейне життя починається з бурхливих почуттів, літаємо на крилах…, чого ж не вистачає в результаті?

я когда-то давно прочитала, что любовь - это не чувство (типа влюбленности, появление которого почти невозможно проконтролировать), а выбор. Т/е/ ты сознательно выбираешь именно этого человека любить. Как и бога мы сознательно выбираем любить и начинаем взращивать это особенное чувство в себе. Семейная жизнь - она неотъемлемая часть нашего пути, который нам необходимо пройти. Если читали в книге, Сенсей говорил что именно в таком пути закаляешься сильнее/лучше, что пусть аскезы - путь для ленивых. Т/е/ иными словами, если вы не чувствуете в себе сил бороться с соблазнами - для вас лучшим путем будет целибат и уход от цивилизации, куда нить в горы или тайгу. Однако именно среди людей можно достигнуть большего. Повлиять на большее количество еще не проснувшихся душ.
Я вот хочу у вас спросить одну вешь. Вы когда осознали, что у вас нет никаких гарантий, что ваш муж не уйдет от вас, почувствовали страх? Если да, то с ним тоже надо бороться. В любви, как вы помните, нет места страху. Что бы ни произошло, Бог с вами.

Я придерживаюсь взгляда, что насильно мил не будешь. И если ситуация плавно (или стремительно) подошла к моменту, когда совместное сожительство доставляет обоим участникам только проблемы - то следует разойтись и не мучить друг друга. Разумеется, внимание и забота вокруг ребенка (детей) должна оставаться в силе. И тут уж ни в коем случае мамам нельзя спекулировать детьми, мол "никогда ее (его) больше не увидишь", "либо мы все вместе, либо ты сам (сама) без нас", "я не хочу, чтобы твой (твоя) партнер видел нашего ребенка" и тп. Это реально отдаляет и озлобляет.
С другой стороны, почему то, мамы (в большинстве своем) считают, что раз уж они выносили и родили дитя - то им, якобы, позволены всякие скидки и поблажки. К сожалению - нет. Во премя беременности моей второй супруги я сказал, что она обладает безграничным лимитом доверия и терпения, пока носит ребенка. После рождения - я перенес этот лимит на дитя, а мама вынуждена вернуться в нормальное (адекватное) состояние с поведением взрослого дееспособного человека. Что, естсественно, вызвало конфликт. Пришлось проявить твердость...
Ни один человек не обязан жить всю жизнь с другим человеком, если он (она) этого не хочет. Так что это - взаимное усилие с обеих сторон, чтобы оставаться интересными и привести партнера к желанию САМОМУ оставаться рядом, а не искать "новое".
Никто никому ничего не должен. Как только все члены семьи это поймут - они начнут ценить усилия друг друга (даже в быту) и дорожить каждой свободной минутой, проведенной вместе.

И да, соглашусь с korel - жить в аскетизме проще. Зато пройти (с достоинством!) испытания совметной жизни - это подвиг. Которы, кстати, помогает одному партнеру тянуться за другим в вопросах, где ему (ей) нужна усиленная работа над собой. И вот тут у тех, кто стоит "на шаг или два выше", порой, возникает огромное раздражение из-за непонимания и явной безолаберности супруга. А это уже наш крест.

Слушайте и слыште друг друга, берегите чувства близких людей, но не давайте им спекулировать ими. Ибо ни вы, ни он (она) не "пройдете возложенный в данный момент урок" и придется наступать на эти грабли вновь и вновь.
Честный диалог и открытый взгляд на проблемы (финансовые, сексуальные, воспитательные и прчие) - всегда помогает найти компромисс. А любая форма диктатуры - только осложнения.

_________________
Победитель - не тот, кто поверг противника, но тот, кто не допустил сражения.

Ви знаєте, ось страх як раз не відчула, а напало почуття несправедливості через дітей, тобто злість: робили разом, коли не вжилися, то всі клопоти по дітях падають на жінок, а чоловіки грошей, в кращому разі, дали і спокійно влаштовують своє нове життя….. Розумію, що емоція мало чим краща за страх.
Але протягом минулих святкових вихідних чоловік зробив мені справжній розкішний подарунок: взяв дітей і на три дні поїхав до своєї мами в інше місто, ну це сталося завдяки тому, що я простудилася. За чотири роки вперше залишилася сама і кинулася першочергово освоювати медитацію Четверик. Протягом цих днів кілька разів її зробила, після цього ще раз задумалася над поставленими запитаннями. І все просто……. У сімейному житті у першу чергу треба менше робити видуманого добра своєму партнеру, про яке він зовсім не просить, з часом його почне це пригнічувати, почне почувати себе винним, бо друга половинка постійно нагадує про своє добро і чим вона за ради цього пожертвувала, а він такий пересякий невдячний. Згодом це призведе до образ, претензій тощо, сімейне щастя почало тріщати. Спілкувалася майже з усіма членами названих мною сімей. Всі жінки роблять і з себе жертву, різними словами видавали таку суть: та я ж за ради нього і те, і се, а він??? Та я ж на свої бажання уваги не звертала і т.д.; чоловіки в свою чергу – я забезпечую, намагаюся урізноманітнити побут, а їй все не так, та непотрібні мені її борщі….. якось прочитала, що добро – це коли я комусь чимось допомогла, бо в мене була така можливість, і забула про це назавжди. А у нашому світі на кожному кроці я – тобі, а ти – мені. Не дай Боже після «добра я – тобі», ти мені повік зобов’язаний не будеш. Ще більше мені сумно стало від того, що у собі знайшла багато такого «добра» по відношенню до свого чоловіка…Мало того прийшло розуміння, що корінь більшості моїх претензій і як наслідок суперечок саме: я для тебе ось як старалася, а ти??? Та як ти можеш??? Хіба це любов??? Наче на себе збоку подивилася: мала дитина у пісочниці та й годі…… Це відкриття підсилило бажання працювати над собою. Виявляється ще треба вчитися поважати оточуючих, хоча б найближчих, а вже потім говорити про любов……
Якось до медитації Четверик про це не задумувалася….

Думаю, нав’язане добро – одна із прихованих форм диктатури.

До речі, спробувала поділитися своїм відкриттям з постраждалими сторонами, мене до кінця і не дослухали…. У кожного свій шлях… Ділитися інформацією з людьми важко, особливо якщо вони зациклені на матеріальних благах, але я ділюся, цим, звичайно, заслужила статус ненормальної. І все-таки, моя мама потяглася вслід за мною, перечитує всю літературу, освоїла і активно практикує медитації Сенсея…..

да, у меня те же мысли и ощущения. не всегда получается это контролировать, но по-моему к этому и надо стремиться.
очень рада за вашу маму. за остальных же скажу, человеку очень нравится "упиваться" своим горем. чаще всего он не хочет чтобы ему помогали, он хочет чтобы его пожалели.

Сэнсэй говорит, что все временное это иллюзия, значит семья, дети, домашний очаг это все иллюзия. А иллюзия это вотчина животного начала человека.
а роль семьи в нашей жизни получается только в том, чтобы продолжать и дальше людской род. Это не самим людям надо, а чтобы из поколения в поколение появлялись все новые и новые люди на планете.
И в целях продолжения рода процесс размножения сделали приятным, а любовь между мужчиной и женщиной дали как бонус необходимый только для того, чтобы родившийся ребенок хотя бы первые годы жизни имел защиту "семейного очага".
отца защитника и мать хранительницу и кормилицу.
мужчины и женщины периодически начинают испытывать тягу к семье, детям, созданию ячейки общества чтобы эта карусель рождений и смертей на планете не прекращалась.